Сни
Мері Олівер

Цілу ніч
тьмяні бростки снів
рясно
квітнуть

Всередині
кожної пелюстки —
літера,
і тобі уявляється:

якби ж тільки запам'ятати
й нанизати разом усі,
з них склалася б відповідь.
Довга ця ніч,

і не легка:
в тебе стільки гілок,
і серед них розвилки —
птахи то тут, то там,

чорний лис моститься,
аби заснути поряд,
місяць споглядає
блідим кістяним оком.

Врешті витрачаєш
всі сили, які були,
і витягаєш з землі
багнистий поділ свого коріння

і, підскочивши, прокидаєшся
з двома чи трьома складами,
мов із водою в роті
й відчуттям

втрати — спогадом
ще не зовсім слова,
точно ще не відповіді —
лише з відчуттям,

коли глибоко в дереві
відмикаються всі замки,
і крізь нього рине полум'я,
а бруньки — квітують.

DREAMS
by Mary Oliver

All night
the dark buds of dreams
open
richly.

In the center
of every petal
is a letter,
and you imagine

if you could only remember
and string them all together
they would spell the answer.
It is a long night,

and not an easy one —
you have so many branches,
and there are diversions —
birds that come and go,

the black fox that lies down
to sleep beneath you,
the moon staring
with her bone-white eye.

Finally you have spent
all the energy you can
and you drag from the ground
the muddy skirt of your roots

and leap awake
with two or three syllables
like water in your mouth
and a sense

of loss — a memory
not yet of a word,
certainly not yet the answer —
only how it feels

when deep in the tree
all the locks click open,
and the fire surges through the wood,
and the blossoms blossom.