Що лишиться по мені без цих рядків?

Це мов не скласти човником долоні
й не підставити під течію струмка,
сховавши їх в кишені через сором власних рук.
Тож простягаєш їх, навіть коли назустріч —
порожнеча й тиша,
бо в ту мить вони стають їм джерелом.

...а коли хвилею роздасться повінь і підхопить
джиґа облич в одному,
дзиґа життів в одному,
за кожен рядок хапатимешся,
бо це все, що направду вмієш,
за уламок рядка,
за уламок—

і триматимешся міцно, поки не вихлюпне,
мов хитку шаланду,
на мовчазну сторінку.